Тема: інформаційне суспільство, інформаційні культура, грамотність, ІКТ-компетентність.
Мета:
сформувати в учнів поняття «інформаційне суспільство» та «інформаційна культура», уявлення про етапи розвитку суспільства, відмінності змісту життєдіяльності в індустріальному та інформаційному суспільствах;
виховати інформаційну культуру учнів, уважності, акуратності, дисциплінованості, посидючості;
розвинути мислення й пізнавальні інтереси.
Обладнання: ПК (вчителя), екран, проектор.
Структура уроку
Хід уроку
1. Організаційний момент
Вітання з класом, перевірка присутності на уроці й готовності до уроку, пояснення ходу уроку.
2. Актуалізація опорних знань
Виконати тестові завдання (усно).
відомості про навколишній світ і процеси, що протікають у ньому, і сприймаються людиною або спеціальними пристроями;
частину знань, що використовують для орієнтування, активної дії, управління;
повідомлення, що передають у формі знаків або сигналів;
відомості, що є новиною;
все те, що фіксують у вигляді документів.
Інформацію, не залежну від чиєїсь думки або судження, називають:
Найбільший обсяг інформації людина отримує за допомогою:
Розслідування злочину є інформаційним процесом:
Носієм інформації наскельних розписів давніх предків є:
Поява можливості ефективної автоматизації опрацювання й цілеспрямованого перетворення інформації пов'язане з винаходом:
3. Вивчення нового матеріалу
ІКТ є одним з найважливіших факторів,
що впливають на формування суспільства ХХІ століття.
Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства.
Останні десятиліття ХХ століття відзначилися бурхливим розвитком електроніки. В життя суспільства активно ввійшли новітні інформаційні технології. В ході вдосконалення електронної техніки і цифрових технологій відбувся бурхливий розвиток засобів масової комунікації, було створено і поширено персональні комп'ютери, побудовано глобальні інформаційні мережі, розроблено технології віртуальної реальності та інші технологічні новації. У своїй сукупності ці досягнення докорінно змінили життя суспільства, висунувши на передній план діяльність, пов'язану з виробництвом, споживанням, передаванням і зберіганням інформації.
Інформаційні технології держави і стратегія їх включення в життя суспільства поряд з обсягами промислового виробництва і темпами його росту стали визначати могутність і рейтинг країни у світовому співтоваристві. Найбільш розвинені країни вступили в якісно іншу стадію соціального розвитку — постіндустріальне або інформаційне суспільство.
Людське суспільство у своєму поступі пройшло три етапи опанування:
1) речовиною;
2) енергією;
3) інформацією.
Первісне, рабовласницьке й феодальне суспільства спрямували свою діяльність у першу чергу, на опанування речовиною. Переконливо й болісно для тих, хто не встигав за прогресом, відбувався перехід у матеріалі озброєння: камінь — бронза — залізо. На зорі цивілізації люди навчилися виготовляти прості знаряддя праці та полювання (кам'яна сокира, спис, лук і стріли), в античності з'явилися перші механізми (важіль, ґвинт) і засоби пересування (колісниці, кораблі), в середні віки були винайдено перші складні знаряддя праці та механізми (годинник). Опанування енергією знаходилося в цей період на початковому етапі, в якості джерел енергії використовували Сонце, воду, вогонь, вітер і м'язову силу тварин і людей.
З самого початку історії людства виникала потреба передачі та зберігання інформації. Для передачі інформації спочатку використовували мову жестів, а потім — розмовну мову. Для зберігання інформації використовували наскельні малюнки, а в IV тисячолітті до нашої ери з'явилася писемність та її перші носії: глиняні таблички Межиріччя і папіруси Єгипту. Історія пристроїв для опрацювання числової інформації починається також у ці часи з абака — лічильної дошки, що є прообразом рахівниці.
Починаючи з XVII століття у процесі становлення машинного виробництва на перший план виходить проблема опанування енергією: потужним машинам і верстатам треба було надавати руху. Cпочатку вдосконалювали способи опануання енергією вітру і води (вітряні млини, водяні колеса, вітрила кораблів). Потім людство опанувало теплову енергією: у середині XVIII століття було винайдено парову машину, а в кінці XIX століття — двигун внутрішнього згоряння. Наприкінці XIX століття почалося опанування електричною енергією: винайдено електрогенератор і електродвигун. І нарешті, у середині XX століття людство опанувало атомною енергією.
Індустріальне суспільство виникло як результат опанування енергією, що дозволило перейти до масового машинного виробництва споживчих товарів. Основними показниками розвиненості індустріального суспільства були кількісні показники, тобто скільки було видобуто вугілля і нафти, скільки вироблено верстатів і т.д. У цей період відбувалися також істотні зміни у способах зберігання і передачі інформації. У середині XV століття було винайдено книгодрукування, що дозволило зробити інформацію доступною для набагато більшої кількості людей. З кінця XIX століття для передачі інформації на далекі відстані дротами стали широко використовуватися телеграф і телефон, а в XX столітті — електромагнітні хвилі (радіо, телебачення).
Першою спробою автоматизованого опрацювання інформації стало створення Чарльзом Беббіджом у середині XIX століття механічної цифрової аналітичної машини. Однак лише з середини XX століття, з моменту появи електронних пристроїв обробки та зберігання інформації (ЕОМ, а потім і персонального комп'ютера), почався поступовий перехід від індустріального суспільства до інформаційного. В інформаційному суспільстві головним ресурсом є інформація, саме на основі володіння інформацією про різні процеси і явища можна ефективно і оптимально будувати будь-яку діяльність. Важливо не лише виробити велику кількість продукції, але виробити потрібну продукцію у певний час, з певними витратами. Тому в інформаційному суспільстві підвищується не лише якість споживання, але і якість виробництва: людина, що використовує інформаційні технології, має кращі умови праці, праця стає творчою, інтелектуальною.
Наразі розвинені країни світу (США, Японія, країни Західної Європи) фактично вже вступили у період інформаційного суспільства, інші ж, в тому числі і Україна, перебувають на підступах до нього. За критерії розвиненості інформаційного суспільства можна вибрати такі три:
наявність комп'ютерів;
рівень розвитку комп'ютерних мереж;
кількість населення, що зайняте в інформаційній сфері й використовує інформаційні та комунікаційні технології у своїй повсякденній діяльності.
Інформаційне суспільство — це суспільство, в якому велика частина населення зайнята отриманням, переробкою, передачею і зберіганням інформації.
Виробництво комп'ютерів. Перші електронно-обчислювальні машини (ЕОМ), які могли самі згідно з заданою програмою опрацьовувати великі обсяги інформації, було створено у 1946 році у США (ENIAC, Electronic Numerical Integrator and Computer) і в 1950 році в СРСР (МЭСМ, Малая электронная счётная машина). У 40–60-х роках виробництво ЕОМ вимірювали одиницями, десятками й, у кращому випадку, сотнями штук. ЕОМ були дуже дорогими і дуже великими (займали величезні зали), тому залишалися недоступними для масового споживача.
Масове виробництво порівняно недорогих (з точки зору мешканців США) персональних комп'ютерів почалося з середини 70-х років XX століття, а саме з випуска комп'ютера Apple II.
Кількість вироблених персональних комп'ютерів складало вже десятки тисяч на рік, що на ті часи було колосальним досягненням. На початку 80-х років приступила до масового виробництва персональних комп'ютерів корпорація IBM. Ці комп'ютери так і називали: IBM Personal Computer (IBM PC). Незабаром IBM-сумісні комп'ютери почали виробляти багато фірм, і їх виробництво досягло сотень тисяч на рік. Щорічне виробництво персональних комп'ютерів постійно зростало і в 2000 році перевищило 150 мільйонів.
Персональний комп'ютер постійно вдосконалювали, його продуктивність зростала, при цьому, ціна практично не змінювалася. Персональний комп'ютер став доступний масовому споживачеві, і тепер у розвинених країнах світу комп'ютер є на більшості робочих місць в офісах і майже в кожній сім'ї.
Комп'ютерні мережі. Наразі істотною тенденцією інформатизації суспільства є перехід від використання комп'ютерів у автономному режимі до використання їх у інформаційних мережах. Інформаційні мережі створюють реальну можливість швидкого і зручного доступу користувача до всієї інформації, накопиченої людством за всю свою історію. Електронна пошта і телеконференції, пошук інформації у Всесвітній мережі і у файлових архівах, інтерактивне спілкування, прослуховування радіостанцій і перегляд телевізійних програм, купівля в Інтернет-магазинах стали повсякденною практикою багатьох користувачів комп'ютерів в розвинених країнах. Розвиток глобальних комп'ютерних мереж почався у 80-і роки. У 1981 році у мережі Інтернет налічувалося лише 213 комп'ютерів, до кінця 80-х років кількість підключених до мережі комп'ютерів зросла до 150 000, однак найбільш швидке зростання їх кількості відбулося у 90-і роки.
За кількістю наявних серверів Інтернету можна судити про ступінь інформатизації окремих країн. Найбільша кількість серверів зареєстрована в доменах адміністративного типу, які знаходяться в основному в США (близько 104 мільйонів серверів), на другому місці, з великим відставанням, Японія (7 100 000 серверів), Україна займає в цьому списку місце у третій двадцятці (близько 500 000 серверів). Розвиток глобальної комп'ютерної мережі вимагає наявності каналів зв'язку з високою пропускною здатністю. Основою глобальної комп'ютерної мережі Інтернет є магістральні високошвидкісні лінії зв'язку, якими передають інформацію між регіональними мережами. В даний час найпотужніші регіональні мережі функціонують у Північній Америці, Європі, Японії та Австралії. Вони сполучені між собою численними оптоволоконними лініями зв'язку з пропускною здатністю до 20 Гбіт/с і вище. Усередині регіональних мереж інформація передають також переважно оптоволоконних каналах з різною пропускною здатністю (від 1 до 155 Мбіт/с). У регіональних мережах часто використовуються також виділені лінії, а іноді й радіоканали, пропускна спроможність яких може досягати 2 Мбіт/с. Для підключення віддалених регіонів найбільш економічно вигідним є підключення супутниковими каналами, пропускна спроможність яких може досягати десятків мегабіт на секунду. Для більшості індивідуальних користувачів (їх зараз у світі близько 1 мільярда) прийнятним за ціною є доступ в Інтернет комутованими телефонними каналами зі швидкістю до 100 Кбіт/с. В Україні, за різними оцінками, таких користувачів від 2 до 4 мільйонів.
Населення, зайняте в інформаційній сфері. За даними ООН, в 90-ті роки кількість працівників, зайнятих в інформаційній сфері (для яких опрацювання інформації є основною виробничою функцією), зросла приблизно на 25%, тоді як кількість зайнятих у сільському господарстві та промисловості скоротилася відповідно на 10% і 15%. Комп'ютери та інформаційні технології інтенсивно проникають і в сферу матеріального виробництва. Інженер, фермер, фахівці інших традиційних професій все частіше мають на своєму робочому місці комп'ютер і використовують інформаційні та комунікаційні технології у своїй професійній діяльності. З розвитком комунікаційних технологій та мобільного зв'язку все більша кількість людей здійснюють свою виробничу діяльність дистанційно, тобто працюючи вдома, а не в офісі (у США таких більше 10 мільйонів чоловік). Дедалі більшого поширення набуває дистанційна освіта і пошук роботи через Інтернет. У 2000 році оборот світового ринку інформаційних і комунікаційних технологій склав близько 1 трильйона доларів. При цьому на закупівлю апаратних засобів було витрачено менше половини цієї суми, більша частина була вкладена в розробку програмного забезпечення, проектування комп'ютерних мереж і т.д.
Примітка. Подальший виклад — доповідь «Поняття про інформаційну культуру, інформаційну грамотність, ІКТ-компетентність», супроводжену показами презентацій — готують учні за попередньо зададими завданням. Учів потрібно попередньо поділити на 3 групи:
Кількість інформації в сучасному суспільстві стрімко наростає. Людина виявляється зануреною в море інформації. Для того, щоб у цьому морі «не потонути», необхідно підготувати людину до швидкого сприйняття і опрацювання великих обсягів інформації, опанування нею сучасними засобами, методами і технологією роботи. Крім того, нові умови роботи породжують залежність поінформованості однієї людини від інформації, надбаної іншими людьми. Тому вже недостатньо вміти самостійно опановувати і накопичувати інформацію, а треба навчитися такої технології роботи з інформацією, коли готуються і приймаються рішення на основі колективного знання. Інакше кажучи, людина повинна мати певний рівень культури поведінки з інформацією. Для відображення цього факту було запроваджено термін «інформаційна культура».
Інформаційна культура — складова частина загальної культури, яка орієнтована на інформаційне забезпечення людської діяльності і відображає досягнуті рівні організації та ефективності інформаційних процесів, що забезпечують цілісне бачення свііту, його моделювання, передбачення результатів рішень, які приймаються людиною.
Для вільної орієнтації в інформаційному потоці людина повинна мати певний рівень іформаційної культури: мати знаннями та вміннями в області інформаційних і комунікаційних технологій, бути знайомою з юридичними і етичними нормами у цій сфері. Інформаційна культура пов'язана із соціальною природою людини. Вона є продуктом різноманітних творчих здібностей людини і виявляється в таких аспектах:
у конкретних навичках з використання технічних пристроїв (від телефону до персонального комп'ютера і комп'ютерних мереж);
у здатності використовувати у своїй діяльності комп'ютерну інформаційну технологію, базовою складовою якої є численні програмні продукти;
в умінні добувати інформацію з різних джерел: як з періодичної преси, так і з електронних комунікацій, представляти її в зрозумілому вигляді і вміти її ефективно використовувати;
в опануванні основами аналітичного опрацювання інформації;
в умінні працювати з різною інформацією;
у знанні особливостей інформаційних потоків у своїй галузі діяльності.
В інформаційному суспільстві необхідно почати опановувати інформаційну культуру з дитинства, спочатку за допомогою електронних іграшок, а потім — залучаючи персональний комп'ютер. Особливу увагу при цьому потрібно звертати на збереження фізичного і психічного здоров'я, загальнолюдських цінностей і цілей у світосприйнятті.
Інформатики про інформаційні грамотність і компетентність, їхні складові.
Процес інформатизації суспільства змінює традиційні погляди на перелік умінь і навичок, необхідних для соціальної адаптації — інформаційну грамотність.
На зорі цивілізації (Єгипет), в античному світі (Еллада, Римська імперія тощо) і в середні віки (до винаходу друкарства) навички каліграфічного письма були запорукою успішного просування соціальними сходами. В індустріальному суспільстві (до винаходу персональних комп'ютерів) навички письма ручкою також були необхідні для будь-якого члена суспільства. Зараз, на порозі інформаційного суспільства, соціальна значимість досвіду письма ручкою знижується і, навпаки, соціальна значимість навичок введення інформації за допомогою клавіатури і роботи з графічним інтерфейсом програм за допомогою миші зростає.
Опанування офісними інформаційними технологіями — уміння створити, редагувати й форматувати електронні документи — стає соціально необхідним умінням, замінюючи поняття функціональної грамотності. Досить переглянути оголошення про прийом на роботу, щоб це зрозуміти.
Уміння створювати комп'ютерні презентації і працювати з мультимедіа документами істотно впливає на можливість успішно втілювати різноманітні проекти, що вимагають попереднього схвалення спеціалістів або пересічних громадян.
Опанування комп'ютерними системами автоматизованого проектування (САПР) витіснило навички традиційного креслення (олівцем чи тушшю на ватмані). Такі системи дозволять швидко розглянути різні варіанти планування інтер'єру будинку або квартири, створити креслення автомобіля або схему водопостачання.
Використання електронних таблиць чи спеціалізованих програм для однотипних обрахунків робить простішими й наочними процеси дослідження залежностей та графічного подання (діаграмами) результатів розрахунків (при вивченні математики, плануванні та веденні домашнього бюджету, побудові та дослідженні моделей різних об'єктів і процесів).
Вміння упорядкувати інформацію, наприклад, про людей, з якими контактуєте, за допомогою комп'ютерної бази даних істотно полегшує життя і на роботі, й дома.
Навички пошуку інформації у базах даних або глобальній мережі просто життєво необхідні. Інакше людина стає залежної від тих, хто має доступ до інформації і може (за рахунок своєї переваги) маніпулювати нею. Наприклад, щодо формулювання нормативних актів.
Уміння листуватися електронною поштою, брати участь у форумах, чатах, вебінарах є ознакою комунікативності сучасної людини.
Уміння публікувати в Інтернеті інформацію про діяльність організації чи підприємства — необхідна умова успішної професійної діяльності.
Звідси випливає наступне визначення поняття «інформаційна компетентність» — це здатність і вміння самостійно шукати, аналізувати, відбирати, обробляти і передавати необхідну інформацію.
Складові інформаційної компетентності учня
(безпосередньо перед похилою рискою вказано ознаку традиційної технології, після риски курсивом — комп'ютерної технології):
Примітка. Перелік складових інформаційної компетентності — питання домовленності й надання переваг певним проявам сучасності. Можливі й інші підходи. Наприклад, такий:
спроможність використати традиційні офісні пакети для подання міркувань чи висвітлення досягнутих результатів;
спроможність скористатися спеціалізованими видавничими системами (наприклад, LaTeX для математиків чи фізиків) для подання міркувань чи висвітлення досягнутих результатів;
спроможність скористатися інтегрованими середовищами програмування та електронними таблицями для розрахунків, оцінити ефективність алгоритму чи похибку наближеного обчислення;
спроможність скористатися спеціальними програмними засобами (Reduce тощо) для аналітичних розрахунків;
спроможність шукати й використовувати потрібну інформацію, опубліковану у глобальній мережі або розташовану у базах даних;
спроможність підготувати до публікації й розташувати у глобальній мережі навчальний (науковий) текст, володіння основами HTML та WEB-дизайну.
Вчителі про культуру поведінки в Інтернеті й культуру користування комп'ютером
Інтернет-технології стали частиною життя дітей і сучасної молоді. Комп'ютер не лише для розваг. Він є засобом спілкування, самовираження та розвитку. Нові інформаційні технологи наприкінці XX століття стали не лише рушійною силою прогресу, засобом спілкування між державами, компаніями, університетами, новою формою торгівлі, але й потужним засобом навчання. Самостійне пізнання інформаційного світу дозволяє розширити коло інтересів дитини і сприяє її освіті, спонукає до кмітливості, привчає до самостійного розв'язання задач.
Але необхідно, щоб безпечні ділянки інтернет-простору, виконуючи всі функції щодо розвитку освіти та дозвілля дітей, не шкодили їхньому психічному й фізичному здоров’ю. Відсутність життєвого досвіду, як правило, підвищує ризик зіткнутися з онлайн-загрозами:
Діти (та й недосвідчені дорослі користувачі) не можуть реально оцінити рівень достовірності й безпеки інформації з глобальної мережі.
Загрози роботи у глобальній мережі
Комп’ютерна залежність — патологічна тяга до роботи або проведення часу за комп'ютеро, що негативно впливає на особистість дитини, викликаючи емоційну й нервову напругу, проблеми у спілкуванні та порушення соціальної адаптації.
Розходження між реальним «я» і своїм інтернет-образом — ототожнюючи себе з героєм Інтернету, дитина отримує можливість своєрідної самореалізації у віртуальному світі. Повернення до реальності робить її безпорадною перед реальними проблемами.
Доступ до небажаного контенту — порнографічних матеріалів, пропаганди наркотиків, психотропних речовин, алкоголю, паління тютюну, тероризму і екстримізму, сектантства, національну, класову, соціальну нетерпимість і нерівність.
Розкриття конфіденційної інформації — повідомлення повного власного імені чи імен членів родини, адреси проживання, номерів телефонів, місця відпочинку, часу повернення додому, періоду відсутності батьків чи інших членів родини, номерів банківських карток батьків чи інтернет-гаманця, повідомлення паролей до електронної пошти та облікових записів у мережах, у тому числі, соціальних.
Надмірна зацікавленість онлайн-іграми. Агресивні ігри здатні зашкодити психіці дитини. Конфлікти, що виникають між гравцями, можуть призвести до драматичних наслідків і з’ясування стосунків у реальності.
Неконтрольовані закупівлі в інтернет-магазинах без необхідності придбання та урахування власних фінансових можливостей, постійна участь в онлайн-аукціонах.
Кіберкомунікативна залежність — патологічна тяга до спілкування у чатах, участь у телеконференціях, форумах.
Захистися від усіх цих загроз можна. Порібно привчати до культури користування кіберпростором ще у дитячому віці, привчати виконувати з ПК лише попередньо повністю усвідомлені дії. І навчити: у словосполученні «віртуальна реальність» ключовим словом є слово «віртуальна» (уявна).
Це особливо важливо підлітків, яким властива емоційна нестійкість, підвищена вразливість, необ’єктивне сприйняття дійсності, вони схильні до ідеалізації почуттів дружби, любові та сексуальних стосунків. Підлітки шукають себе, тому нерідко страждають від почуття самотності і не відчувають себе повноцінними членами суспільства. У кіберпросторі вони задовольняють свою потребу у спілкуванні і знаходять друзів.
Необхідно постійно нагадувати про дотримання правил поведінки у мережі та заходи безпеки:
повідомити про ризики роботи у глобальній мережі.
пояснити, що робота в інтернеті, особливо при завантаженні файлів, пов'язана з ризиком завантаженням вірусу чи програми-шпигуна на власний комп’ютер;
розказати про ризики спілкування у приватному режимі;
навчити уважно (скептично) ставитися до інформації, отриманої з інтернету, і докладати зусиль, щоб відрізняти правду від брехні;
ознайомити з різноманітними способами перевірки інформації;
не зустрічатися безоглядно зі знайомими по інтернету, контролювати такі контакти;
завжди радитися перед закуплею через інтернет.
Культура користування комп'ютером передбачає дотримання таких простих правил.
Правильно вимикати комп'ютер з використанням кнопки запуску програм. Потрібно дочекатися, поки операційна система завершить роботу. Лише після цього відключати з електричної мережі. Неприпустимо вимикати комп'ютер висмикуванням штепселя з розетки. В увікненому комп'ютері працює безліч системних процесів і програм, які перед вимиканням потрібно завершити і зупинити. Якщо «відрубати» живлення комп'ютера, то ви ризикуєте тим, що наступного разу комп'ютер взагалі не включиться і, можливо, доведеться встановлювати заново систему й усі потрібні програми.
Не зберігати дані на Cтільниці (Робочому столі), у теці Домівка (Мої документи).
Згадані місця можуть виявитися ненадійним місцем для зберігання інформації. Зазвичай вони розташовані на тому самому (логічному) диску, що й операційна система. При ураженні вірусом ви можете втрати доступ до цієї інформації, не залежно від того, чи її ще буде пошкоджено, чи ні. Переустановлення операційної системи з переформатуванням диску остаточно знищить вашу інформацію. Крім того, у солідних освітніх установах налаштування операційної системи, вміст Cтільниці (Робочого столу) й теки Домівки (Мої документи) на початку сеансу пересічного користувача копіюють зі сховища, а по завершенню сеансу вилучають повністю.
Використовувати антивірус. Через навалу вірусів необхідно постійно боротися з ними, хоча б за допомогою безкоштовних антивірусів. Але, якщо ви вперто будете відвідувати підозрілі сайти, то ніякий антивірус не допоможе.
Правильно встановлювати програми. Розробники деяких ПЗ і операційних систем (Windows) дали волю користувачам встановлювати програми куди їм заманеться. Є порядок, дотримання якого дасть можливість вашому комп'ютеру прослужити довше. Користувачі Windows! Програми встановлюйте на диск C: всередину теки Program Files. Для кожної програми створюйте теку з назвою програми. Для вилучення програм використовуйте файл Uninstall.exe, зазвичай розташований всередині теки програми. Доступ до цього файлу зазвичай є і через кнопку запуску програм. Якщо лише видалити теку з програмою, то в системному реєстрі залишаться зайві записи, накопичення яких з часом гальмувати роботу комп'ютера.
Добре продумати файлову систему і підтримувати встановлений порядок. Це означає створити файлову структуру з такими назвами файлів (у тому числі й тек), що істотно полегшує пошук потрібної інформації навіть без залучення спеціальних засобів пошуку, а лише за переліками вмісту тек. Потрібно зберігати все цінне на диску, відмінному від системного (тобто того, що містить операційну систему). У разі переустановлення операційної системи його форматують, тобто знищують усю наявну на ньому інформацію. Потрібно видаляти періодично все непотрібне з комп'ютера. З часом комп'ютер буде заповнено всяким мотлохом і пам'яті починає не вистачати. Тому видаляйте все те, що вам не потрібно і не знабиться. Не піддавайтеся на міркування: «може знадобиться». За рік або ще швидше такого мотлоху збереться на десятки гігабайт. І, можливо, у вас не буде бажання чи часу розбиратися, що можна видаляти, а що ні. Ви можете видалити разом з мотлохом щось потрібне.
4. Закріплення вивченого матеріалу
Завдання 1. Описати складові інформаційного суспільства й інформаційної культури.
Завдання 2. Описати позитивні й негативні явища в інформаційному суспільстві. Оцінити ступінь наближеності України до інформаційного суспільства.
Завдання 3. Питання для повторення:
5. Підбиття підсумків уроку
Заключне слово вчителя
Електронна техніка надає нову форму і дозволяє перебудовати схеми соціальної взаємодії і всі аспекти особистого життя. Виникнення інформаційного суспільства нерозривно пов'язане з усвідомленням фундаментальної ролі інформації у суспільному розвитку. Становлення інформаційного суспільства зажадало нового спеціаліста – людини, що відповідає стрімкому розвитку нових інформаційних технологій, що володіє не тільки загальноосвітніми та професійними знаннями в галузі своєї діяльності, але й має необхідний рівень інформаційної культури.
Аналіз:
Виставлення оцінок.
6. Домашнє завдання
Текст упорядкувала Янковська Ольга Йосипівна, викладач ПТНЗ «Київський професійний ліцей транспорту» Дніпровського району міста Києва, під час виконання випускної роботи на курсах підвищення кваліфікації з 18.11.2013 по 06.12.2013.